Комісаренко Сергій Васильович

Народився 09.07.1943 в Уфі (Росія).

Доктор біологічних наук (1989), професор (1989), академік НАНУ (04.1991), академік АМНУ (1993); директор Інституту біохімії ім. О.Палладіна НАНУ; член ради "Громадської ініціативи "Форум національного порятунку" (з 02.2001); перший заступник голови Української ради миру (з 01.1999); президент Українського біохімічного товариства; президент-засновник Українського міжнародного інституту миру і демократії; член Міжвідомчої ради з питань новітніх біотехнологій (з 12.2001).

Освіта вища. Закінчив Київський медичний інститут, лікувальний ф-т (1960-1966), за фахом лікар; Київський університет ім. Т.Шевченка, механіко-математичний ф-т, (вечірнє відділення, 1964-1966); аспірантуру Інституту біохімії АНУ (1966-1969). Кандидатська дисертація "Про роль циклу трикарбонових кислот у біосинтезі білка у тварин" (1970). Докторська дисертація "Біологічна дія бісфосфонатів і регуляція імунної відповіді" (1989).

У 1966-1989 рр. - аспірант, молодший науковий працівник, науковий секретар інституту, керівник лабораторії імунохімії, керівник відділу молекулярної імунології.

У 1989-1992 рр. - директор Інституту біохімії НАНУ.

З 07.1990 по 1992 р. - заступник Голови РМ України, заступник Прем'єр-міністра України з гуманітарних питань. Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великобританії (05.1992-04.1998) та в Ірландії (1995-1998, за сумісництвом). У 1999 - керівник передвиборчої кампанії Є.Марчука.

04.2002 - кандидат в народні депутати України. На час виборів: директор Інституту біохімії ім. Палладіна НАН України, позапартійний.

Член багатьох наукових товариств і редколегій журналів, член правління Міжнародного товариства імунофармакологів (США). Запрошений як лектор: У 1976-1984 рр. запрошений як лектор для читання курсу лекцій з імунохімії до Київського університету ім. Т.Шевченка, у 1982-1991 рр. – для читання курсу лекцій з молекулярної імунології до київського відділення Московського фізико-технічного інституту.

У 1974-1975 рр. займався науковою роботою в Інституті Пастера в Парижі; у 1981 - науковою роботою в Протираковому центрі ім. Слоан-Катерінга в Нью-Йорку.

Головний редактор "Українського біохімічного журналу" (1989-1992, з 1998).

Перший в колишньому СРСР започаткував імуноензиматичні методи досліджень. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1979).

Нагороди: Почесна відзнака Президента України (08.1996). Орден "За заслуги" II ст. (11.1998).

Почесний доктор університету Північного Лондона (1997) і Кінгстонського університету (1997).

Автор (співавтор) близько 300 наукових праць в галузі молекулярної імунології та біохімії, зокрема співредактор монографії "Радиация и иммунитет человека" (1994); статей про політику та культуру України.

Володіє англійською, французькою мовами.

Батько Василь Павлович (1907-1993) - лікар, патофізіолог і ендокринолог, академік АНУ, засновник і перший директор Київського НДІ ендокринології та обміну речовин, голова товариства "Знання" України, голова Українського комітету захисту миру;

мати Любов Ларіонівна (1903-1994) - економіст, старший науковий працівник Інституту економіки АНУ;

дружина Наталія Борисівна - інженер-будівельник, старший інженер Київського НДІ будівельного виробництва Держбуду України;

дочка Ганна (1971) - студентка.